Юрий Васильевич Кондратюк

  (1897-1942), вчений-винахідник. Один з піонерів ракетної техніки й теорії космічних польотів. Народився у Полтаві. У 1916—1918 рр. навчався у Петербурзькому політехнічному інституті. У 1918—1921 рр. працював у Полтаві, Києві, на станції Бобринська. У 1921—1925 рр. — на цукровому заводі у Малій Висці (тепер Кіровоградська обл.). З 1925 р. — на Північному Кавказі. У 1927—1933 рр. займається проектуванням елеваторної техніки у Новосибірську. З 1933 р. — науковий керівник групи з проектування та будівництва Кримської вітроелектростанції. Напередодні Великої Вітчизняної війни працював у Центроенергобуді (Москва). 5 липня 1941 р. вступив до народного ополчення і вирушив на фронт. З лютого 1942 р. звісток про нього немає. Дата і місце його загибелі не з’ясовані. Розробляв основні проблеми космонавтики, космічних польотів і конструювання міжпланетних кораблів, які виклав у праці «Тим, хто буде читати, щоб будувати» (1918—1919 рр.).

  У праці «Завоювання міжпланетних просторів» (1929 р.) вивів основне рівняння польоту ракети, розглянув енергетично найвигідніші траєкторії космічних польотів, виклав теорію багатоступінчатих ракет. Запропонував використовувати для ракетного палива деякі метали і неметали та їх водневі сполуки. Розглянув проблеми створення проміжних міжпланетних баз, ідею використання гравітаційного поля небесних тіл для розв’язання цих проблем. Багато його ідей використано у практичній космонавтиці (про створення космічних систем, про розрахунки траєкторій польотів для висадки на місячну поверхню тощо).

 Юрiй Кондратюк зробив оригінальний внесок в енергетику, у розв’язання ряду інженерних питань елеваторної техніки, гірничого, будівельного та цукроварного виробництва. Наприклад, як енергетик він пропагував ідеї використання земного тепла, сонячної енергії, розвинув теорію та інженерне проектування потужних вітроагрегатів та вітрових електростанцій, обгрунтував застосування висотних залізобетонних веж для монтування вітроагрегатів, створив принципово нову у свій час теорію вітровикористання. Але відомими у світі стали його праці з теорії ракетно-космічного польоту. У чотирьох наукових працях — «Петроградському рукопису» (1916 —1917 рр.), «Київському рукопису» (1918—1919 рр.), рукопису «Про міжпланетні мандрівки» (1922—1925 рр.) і книзі «Завоювання міжпланетних просторів» (1928 р.) — Ю.В.Кондратюк окреслив свою незалежну від інших вітчизняних та закордонних вчених теорію космічного польоту. Якщо перші три рукописи — головним чином описовий виклад різних варіантів цієї теорії, то вказана книга — дуже стисле й оригінальне поєднання блискучої фантазії з конкретними інженерними розрахунками і вирішенням найскладніших технічних завдань космічного польоту. У Києві, в драматичний період історії України і особистої долі, переховуючись від усіх влад, що швидко мінялися у місті, Ю.В.Кондратюк пише видатну працю «Тим, хто буде читати, щоб будувати», яку було опубліковано тільки у 1964 р. У цьому «Київському рукопису» зроблено важливий крок у розвитку теорії міжпланетних польотів та освоєнні ближнього космосу.

  «Київський рукопис» Ю.В.Кондратюка — це, по суті, за стилем і формою викладу перший підручник з основ теорії ракет і разом з тим посібник для інженерів-практиків. Кондратюк самостійно працював над проблемами теорії міжпланетних польотів, не будучи знайомим, наприклад, з публікаціями К.Е.Ціолковського, тому був змушений дуже докладно обгрунтовувати інженерні рішення, які він пропонував. Дати ключі для вирішення основних завдань космічного польоту — наскрізна ідея його наукових праць і методологічна особливість усіх розробок. Головні знахідки Ю.В.Кондратюка: засіб досягнення поверхні космічних тіл, насамперед Місяця і Марса (цю ідею було застосовано у проекті «Аполлон», конструкції американського місячного модуля); варіанти і раціональні схеми дво- і триступеневих ракет; розподіл ступенів по баках та двигунах і принципові питання конструкції самої ракети, серед яких найважливіші — охолодження камери і сопла ракетного двигуна компонентами палива, турбонасосна подача компонентів, шахове розміщення форсунок; принципи гальмування космічних апаратів в атмосфері; конструкції крісел космонавтів; теорія безпеки польоту. Багато з цих та інших ідей Ю.В.Кондратюка реалізовано у практичній космонавтиці, але деякі ще чекають свого втілення. Ю.В.Кондратюк вважав, що з енергетичного погляду вигідніше використовувати не весь снаряд при польоті до планети.

  Він передбачав, що для досягнення віддалених об’єктів у космосі потрібно досконало розробити програму польоту з використанням проміжних планет і штучно створених баз. Актуальним і сьогодні є припущення Ю.В.Кондратюка про те, що в багатьох випадках для влаштування проміжних баз слід використовувати як Місяць, так і штучні супутники не тільки Землі, а й інших планет. Теорії проміжних баз він присвятив багато праць і довів, що спуск на планету вигідніше здійснювати за допомогою спеціального посадкового модуля, який відділяється від бази і повертається до неї. У своїх теоретичних працях Ю.В.Кондратюк прийшов до цілого ряду фундаментальних висновків, які й досі широко використовуються у космічній техніці. Оригінальні дослідження, найбільш вигідні програми польоту стали фундаментом при розробці теорії освоєння космічного простору. Ю.В.Кондратюк бачив навколоземний космос, міжпланетний простір як поле мирної діяльності жителів Землі. Він розумів, що землянам мимоволі доведеться створювати космічне виробництво, нові, можливі лише в умовах невагомості і глибокого вакууму, технології, освоювати території, природні багатства астероїдів, Місяця, планет Сонячної системи, максимально використовувати променеву енергію Сонця. Освоєння «приземного» космосу, за Ю.В.Кондратюком, — це освоєння нового середовища проживання, відмінного від того, до якого людина звикла за час еволюції на Землі.

  Екологічна обумовленість виходу людства за межі планети була лейтмотивом творчості піонера космонавтики, і решта соціальних ефектів від розвитку космонавтики були тісно пов’язані з екологічними вигодами освоєння нового для людини середовища. Американський журнал «Лайф» писав 14 березня 1969 р., що інженер Джон Хуболт, який очолював групу фахівців НАСА з розробки і здійснення проекту висадки людей на Місяці (проект «Аполлон»), знав про розробки Ю.Кондратюка, «…який ще 50 років тому довів, що застосування посадково-злітного модуля буде найкращим способом досягнення Місяця…». І ще одна цитата. Відомий фахівець з космічної техніки академік Б.В.Раушенбах писав: «Коли знайомишся з працями Кондратюка, — не тільки з його книгами з космонавтики, але й з його роботами щодо елеваторів, вітрових електростанцій, взагалі береш діяльність Кондратюка, то що вражає? Вражає надзвичайна оригінальність мислення. Ось — будівництво амбара, неймовірного, — нестандартне вирішення. Будівництво вежі — нестандартне вирішення. Спуск на Землю — нестандартне… Політ на Місяць — нестандартне вирішення. Завжди нестандартні вирішення і дуже продумані в інженерному плані».

Правила копирования материалов