Григорій Сковорода - філософ и музикант

 Творчість та діяльність видатного українського філософа-просвітителя, письменника гуманіста, поета і музиканта Григорія Савича Сковороди була важливим етапом у розвитку української світської художньої пісні другої половини ХУШ століття.

 Твори Григорія Сковороди захоплювали молодого Тараса Шевченка. У своїх літературних, філософських і поетичних творах Г. Сковорода висуває нові мотиви й теми, серед яких основними є зображення долі простого "чорного” люду, викриття соціального гноблення трудящих, визиску людини людиною, заклик до чесного трудового життя, до морального самовдосконалення, до пошуків істини.

 Такі мотиви звучать не лише в літературно-філософських творах Г. Сковороди. Вони – головна тема його байок, притч, віршів, особливо ж пісень, в яких філософ бачив засіб пропаганди своїх волелюбних ідей.

 Якщо звернутися до біографії Григорія Сковороди, то неважко побачити, що музика була супутницею його життя, з нею пов'язані всі основні етапи його творчості і діяльності. Вірячи в могутню силу музики, Г. С. Сковорода складає більшість своїх поетичних творів саме у формі пісень, тобто в музично-поетичному жанрі, де музиці має належати провідна роль.

 Якщо передова для свого часу філософія Григорія Сковороди, його літературна спадщина давно вже стали предметом серйозних досліджень, то його роль в історії української музики залишається й досі мало висвітленою.

 Після звільнення Григорія Сковороди з Харківського колегіуму улюбленим його заняттям була музика. Він складав духовні концерти, поклавши деякі псальми на музику, і стихири, що співаються на літургії. Ці твори були перейняті гармонією простою, але серйозною, що проникала в душу. Крім того, він грав на скрипці, флейті, бандурі й гуслях. Він почав музичне поприще в домі батька своєю сопілкою, свиріллю. Там він з
раннього ранку виходив у гай і награвав на сопілці. Поступово він так удосконалював свій інструмент, що міг на ньому передавати переливи голосу птахів співучих. З того часу музика і спів стали щоденним заняттям Сковороди. Він не залишав його і в старості.

 За кілька років до смерті, живучи в Харкові, він любив бувати в домі одного старого, де збиралися бесіди добрих, схожих на господаря дідусів. Відбувалися і музичні вечори, і Сковорода завжди був на них першим, співав прімо, а важкі соло через слабкість голосу витягав на своїй флейті, так називав він сопілку, що сам її удосконалював. Проте грав він і
співав, завжди зберігаючи поважність. Задумливість і суворість. Флейта була нерозлучною його супутницею.

 У більшості спогадів і досліджень про Г. Сковороду повідомляється про те, що він не тільки складав, а й сам співав свої пісні, акомпануючи
собі на якомусь інструменті, про велику популярність пісень Сковороди серед народу, про прийняття народом багатьох з них як своїх власних і перетворення їх згідно зі своїм природним поетичним чуттям.

 Простий український народ високо цінував Сковороду, Народові він здавався не буденною людиною, а праведником, що і своїм словом і своїми піснями, і чудовою грою на сопілці замовляв душевні й сердечні рани недужих, самотніх, зневажених і убогих. Ще й тепер простий люд, особливо ж сліпі бандуристи, добре знають Сковороду по піснях, що їх розспівують і нині по ярмарках, на базарах, вулицях міст, сіл і містечок.

 Отже, ніякого сумніву не викликає той факт, що поет, письменник і філософ-гуманіст Григорій Сковорода був і видатним музикантом свого часу. Музично-пісенна творчість Сковороди пов'язана з його філософсько- естетичною системою, була невід'ємною частиною його життя і діяльності.

 Музика, пісня стали для Григорія Савича одним з важливих засобів висловлення й поширення своїх філософських ідей, соціальних поглядів. Він бачив у мистецтві не розвагу, а шлях до людського серця, до пробудження людської думки. Його твори закликали до самовдосконалення, до оздоровлення людського суспільства, виливали вічну печаль і тугу людини за прекрасним, істинним, справедливим, оспівували красу природи, яка дає заспокоєння і наснагу - і у цій справі зброєю Сковороди були і філософсько-сатиричний кант, і лірико- філософська пісня.

 Найпопулярніша частина його пісенної творчості – канти, псальми та пісні не були надруковані за життя автора. В офіційні освічені кола вони проникали дуже рідко. Слухав їх, знав, співав і любив не "вищий світ”, а якому були чужі і навіть ворожі філософія і світогляд Сковороди, а простий люд – українські селяни, міщани, козаки, чумаки, бурлаки. Хранителями усної традиції їх виконання були українські бандуристи і
лірники.

 Отже, постать Сковороди-музиканта можна відтворити, звертаючись до розкиданих спогадіх і мемуарних матеріалів, до народних переказів і, головне, до зразків пісенної творчості самого Сковороди. Тексти основних його пісень зібрані в збірнику під авторською назвою "Сад божественних пісень”. Новизна і соціальна загостреність тем, багатство поетичних образів та художніх засобів, виразність мелодики сприяли тому, що пісні сковороди здобули популярність Б народі ще за його життя.

 Пісні Григорія Сковороди – це новий і значний етап в розвитку камерної вокальної музики, зокрема, пісні-романсу. Це був новий тип вокально-інструментальної музики.

 Одним із найпопулярніших творів Григорія Сковороди є пісня "Всякому городу нрав і права”. Ця пісня була покладена згодом в основу характеристики сатиричного образу Возного в народній опері І. Котляревського "Наталка Полтавка”. Прозвучавши вперше зі сцени Полтавського театру в 1819 році, пісня ця зберігає своє місце й значення в усіх редакціях музики "Наталка Полтавка” аж до М. В. Лисенка. Не втрачає вона популярності й у репертуарі українських лірників та бандуристів до наших днів.

Правила копирования материалов